Тарас Вервега: «Наша мета — залучити людей, надавши їм можливість творити добро»

Тарас Вервега: «Наша мета — залучити людей, надавши їм можливість творити добро»

чемпионки
Сильная духом: Невероятная история великой чемпионки
03.04.2018
Клуба LIFE
«Клуб LIFE»: как быть интересным в быстро меняющемся мире
05.04.2018
Показать все
Тарас Вервега

Одна з найбільший українських ІТ-компаній «SoftServe» у 2014 році заснувала благодійний фонд «Відкриті очі».

У рамках серії інтерв’ю з українськими благодійниками, ми поговорили з співзасновником компанії та очільником Фонду Тарасом Вервегою про його особисту мотивацію волонтерства та філософію благодійності.

Тарасе, ви є співзасновником однієї з найбільших ІТ-компаній України, займаєтеся політичною діяльністю і водночас очолюєте Благодійний фонд «Відкриті очі». Як ви знаходите на це все час?

Якщо любиш те, чим займаєшся, час шукати не треба — все встигається само собою. Наразі я трохи менше залучений до операційної роботи в компанії, адже нам вдалося сформувати сильну і професійну команду менеджерів. Я переконаний, що, власне, досвід формування успішних команд — це те, чим я можу поділитися з іншими секторами.

Яка мета діяльності та філософія БФ «Відкриті очі»?

На початку літа 2014 року в мене виникла ідея створити фонд — організацію, яка б стала ефективним майданчиком об’єднання ресурсів SoftServe як компанії та її працівників.

На той час ми поставили перед собою декілька важливих завдань. По-перше, стимулювати залучення працівників до благодійної діяльності. По-друге, застосовувати наші найкращі вміння у різних сферах, не лише в ІТ.

Тобто, ми хотіли створювати благодійний продукт з доданою вартістю. Поєднуючи матеріальні ресурси компанії і працівників з нашим досвідом у проектному менеджменті, бізнес-аналізі, комунікаціях тощо, ми пропонуємо набагато корисніший продукт, аніж просто фінансова допомога.

Тобто, мова йде не лише про матеріальну благодійність, але й про інтелектуальну?

Саме так, це була основна ідея створення нашого Фонду: усі наші проекти передбачають фінансову складову, людський ресурс та інтелектуальні знання. Таке поєднання створює додану вартість і в результаті з’являється продукт, який приносить набагато більше цінності, ніж просто матеріальні вкладення.

Що вас спонукало до створення Фонду як офіційної організації, коли в Україні люди якщо і жертвують, то роблять це здебільшого таємно?

Скажімо так, до 2014 року ми завжди займалися благодійністю тихо. З одного боку, це правильно, якщо ти просто хочеш комусь допомогти. Але якщо ти маєш намір впроваджувати системні проекти, гуртувати довкола однодумців, партнерів, зрештою, показувати приклад соціально відповідального бізнесу — потрібна публічність.

Перш за все, створення фонду було продиктоване важливістю об’єднати продуктивність великої кількості людей у межах нашої компанії. Робити це в інший спосіб надзвичайно важко.

Крім того, систематизувавши нашу волонтерську і соціальну роботу, внутрішні процеси, ми дали змогу благодійникам відслідковувати їх благодійні внески — на що вони були витрачені та в який спосіб. Бо кожна людина може мати три класичні запитання: на які цілі були витрачені мої кошти; наскільки раціонально й ефективно вони були витрачені; чи не було зловживань зі сторони відповідальних.

Упродовж перших трьох років роботи Фонд був виключно внутрішнім утворенням — ми залучали ресурси працівників та компанії SoftServe для реалізації проектів. З часом масштаб проектів виріс, ми здобули чималий досвід, щоб братися за більш комплексні і складні задачі. Минулого року нам вдалося успішно реалізувати один з наших проектів разом з іншими компаніями, а також залучити ІТ-спільноту до підтримки проекту “Кімнати позитиву 2.0”, який зараз реалізовуємо у 4-х містах України (Рівне, Івано-Франківськ, Дніпро і Харків).

І нарешті: будь-яка організація, яка хоче розвиватися, має думати про розвиток власного бренду та репутації. Це є абсолютно прагматичний підхід до створення більш ефективної організації. Сильний бренд може вийти за рамки бізнесу і використати свої можливості та ресурси на благо суспільства. Якщо компанія має довіру та велике коло надійних партнерів, вона відповідно може збільшити продуктивність та зменшити витрати благодійних проектів. Партнери можуть виконувати якусь роботу безкоштовно або вони готові допомогти інтелектуально чи матеріально.

Є дуже вдалий приклад: ми завершуємо зараз ремонт будинку для родини двох бійців АТО, який був в непридатному для життя стані і допомоги хлопцям очікувати не було від кого. Під час реалізації проекту у нас виникла потреба залучити експерта з будівельного нагляду, який би оцінив якість роботи працівників на об’єкті. Ми звернулися до фахівця, домовилися про оплату, але згодом розговорилися, і він, дізнавшись для кого та чому ми це робимо, радо виступив благодійником та надав послуги безкоштовно. І такі випадки у нас трапляються досить часто. Це і є приклад бренду і того, що ти створюєш якісний продукт.

Слухаючи про ваш Фонд, я розумію, що він долучається до формування культури благодійності в Україні. Чи ставили Ви перед собою таку ціль?

Сформувати культуру благодійності – це масштабна ціль, яку ми самі не осилимо, але своїм прикладом ми показуємо, як це може бути. Звісно, на початку головною нашою ціллю було залучення якомога більшої кількості працівників компанії до роботи Фонду. Через фінансову допомогу, персональну участь, виконання певних завдань чи сервісів ми хотіли створювати додану вартість. Я вважаю, нам це вдалося. Багато людей в Україні хочуть допомагати, але вони цього не роблять, як на мене, з кількох причин. По-перше, вони не знають, як це зробити. По-друге, вони персонально не володіють фінансами, які можуть забезпечити функціонування цілісного проекту.

Ми повертаємося до класичної теми довіри. Ніхто не хоче витрачати останні кошти, а потім виявити, що хтось використав їх, щоб зробити собі ремонт чи купити дорогу машину. Це не просто неприємно, це вбиває віру в людство.

Чи були у вас такі випадки?

Я не можу пригадати, чи вони були. Але як людина, яка сформувалася у 90-х, маю певний рівень сумніву, це ще одна з причин, чому ми заснували власний Фонд. Звісно, у нас є багато партнерів, серед яких є інші благодійні фонди, з якими ми також співпрацюємо. Тобто, ми існуємо у світі, що взаємно доповнюється: ми підтримуємо їх організаційно чи певними послугами, вони, у свою чергу, допомагають нам.

Перше інтерв’ю серії про українських благодійників: Наталія Климовська та френдрейзинг в Українському Католицькому Університеті

Розкажіть трохи про команду Фонду.

Я виступив просто ідеологом. Наразі Фонд — це люди, які відповідають за діяльність та реалізацію проектів, розвиток організації. Команда складається з кількох ключових людей, близько десяти, які розвивають Фонд та створюють середовище для впровадження благодійних ініціатив співробітників. Це директор Фонду Уляна Буденкевич, Костя Салатян, Анна Малик, Дмитро Іванов, Олена Олексин, Андрій Бандровський, Анна Тимофієва, Андрій Деревенко. Їм в свою чергу допомагає ще більше колег, коли йдеться про різноманітні організаційні питання, промоцію, комунікацію та ін. Також, в кожному розробницькому центрі SoftServe є співробітник-представник Фонду. Такі люди є драйверами і не просто забезпечують діяльність Фонду у містах, де є розробницькі центри компанії, а й спонукають інших долучатися до наших проектів, масштабують їх по країні.

Ключовою відмінністю нашого Фонду від інших, на мою думку, є те, що ми маємо певні напрямки, у яких ми працюємо, та принципи, якими керуємось в нашій діяльності. Це розвиток медицини, ІТ-освіта для дітей-сиріт, інфраструктурні та соціальні проекти, допомога військовим та їхнім сім’ям. Ми намагаємось максимально ефективно використовувати ресурси, якими володіємо або які нам довіряють. Тому беремось лише за такі проекти, результати яких будуть допомагати не одній людині, а багатьом, які несуть в собі елемент інноваційності, прогресу. Ми намагаємось втілювати проекти, які допомагають людям отримати можливості для подальшого самостійного подолання певних життєвих труднощів. Наприклад, купивши кілька комп’ютерів для школи-інтернату, ви однозначно покращите його матеріально-технічну базу, але не вплинете якісно на подальшу долю вихованців закладу. А якщо ви проводите навчання для них, то гарантовано розкриваєте і розвиваєте їх здібності в ІТ-сфері, даєте їм мотивацію та інформацію щодо подальшого вибору професії у житті, а значить створюєте можливість для дитини змінити своє майбутнє самостійно, доклавши трохи зусиль під час навчання.

Кожен працівник компанії може подати ідею благодійного проекту. Команда Фонду розглядає усі проекти і якщо проект відповідає критеріям відбору, пріоритетам та правилам Фонду, бере його в роботу. Є декілька варіантів фінансування проекту – витрати повністю покриваються з бюджету компанії або кошти збирають шляхом фандрейзингу серед співробітників та усіх, хто бажає підтримати проект на сайті Фонду (www.openeyes.org.ua). Досить часто витрати покриваються як бюджетом компанії, так і зібраними коштами, долучаються також і інші компанії-партнери.

Друга складова, яка в нас є особливою, це те, що ініціатор проекту автоматично стає його координатором. Це наша мета – залучити якомога більше людей, їхні знання, вміння та інтелект, надавши можливість творити добрі справи за підтримки Фонду та компанії. Коли людина генерує проект, ми хочемо, щоб вона також займалась його реалізацією, адже тоді вона справді переживає за свою ініціативу та набагато більше вкладає в неї, а команда Фонду, зі свого боку, допомагає організаційно — так це працює.

Коли треба починати ділитися?

Деякі люди діють за логікою «Я ще поки стільки не маю, щоб ділитися». Але я вважаю, що кожен має чим поділитися. Неважливо, чи це десять гривень у скриньку благодійності, чи велика сума задля реалізації якихось глобальних проектів — все це однакова благодійність, бо ти жертвуєш тим, що маєш. А ще дуже важливо розуміти, що ці десять гривень можуть підштовхнути когось іншого до благодійності.

З іншого боку, гроші — лише один з виявів жертовності. Дуже часто людина може допомогти своїми руками чи часом. Наприклад, без волонтерів, які витрачають свої сили на допомогу військовим, усі зібрані кошти для допомоги на Сході не були б використані настільки ефективно. Віддавати потрібно завжди, і якщо є бажання — спосіб і метод завжди знайдуться, а масштаб допомоги є індивідуальним для кожного з нас.

У Біблії є історія, як у храм приходили різні люди й жертвували великі суми. Й прийшла одна вдова, яка дала лепту. І Христос сказав, що вона дала найбільше, адже всі давали від того, що мають, а вона віддала останнє. Як Ви ставитеся до цієї притчі, чи вважаєте такий підхід раціональним?

Це залежить персонально від людини і ситуації, адже кожен з нас по-різному може оцінювати одну й ту саму ситуацію. Ми приймаємо рішення кожну хвилину нашого життя. Коли ми говоримо про те, скільки треба жертвувати, треба враховувати, що кожен має сім’ю і у всіх вона різна — велика, мала, заможна чи бідна — кожен має свої особливості, умови і проблеми.

Тільки в межах родини, якщо ми говоримо про широке значення, ми можемо мати велику кількість ситуацій, які вимагають підтримки й допомоги. Це також благодійність, адже жертовність включає не лише допомогу “за межами” свого кола. А що стосується масштабу — для того, щоб постійно допомагати, людина має твердо стояти на ногах та створювати план, завдяки якому вона зможе допомагати набагато більше через день, місяць, рік.

Що побажаєте молодим людям, які тільки починають свій власний шлях?

Молодим бажаю натхненно вчитися, бо впевнений, що це основа для розвитку, руху вперед та досягнення вершин. Також побажаю їм мати можливість творити велику благодійність у майбутньому. І наостанок — не боятися! Не боятися ризикувати й робити те, що комусь може здаватися безумством. Головне, щоб з вашої точки зору це виглядало важливим та геніальним!

Денис Коляда, спеціально для emmanuil.tv

Комментировать

Добавить комментарий